Гаррі Поттер і напівкровний принц

спогадом. От якби ж Гаррі переконав його покуштувати цей еліксир...

— Ну, на вигляд просто чудово-пречудово, — сплеснув руками Слизоріг десь через

півтори години, коли Гаррі показав йому яскраво-жовтий вміст свого казанка. — Еліксир

радості, якщо не помиляюся? А що це пахне? Ммм... ти додав гілочку м’яти? Нетрадиційно,

Гаррі, але як натхненно. Ще б пак, м’ята служитиме противагою до випадкових побічних

ефектів — гучного співу і смикання за носи... Хлопче, я просто не уявляю, де в тебе беруться

такі блискучі ідеї... хіба що...

Гаррі ногою заштовхнув Принців підручник глибше в сумку.

—... це в тобі проявляються мамині гени!

— О... так, мабуть, — полегшено зітхнув Гаррі.

Ерні набурмосився — заради того, щоб хоч раз перевершити Гаррі, він придумав свій

власний відвар, але він чомусь скипівся й злипся, утворивши на дні казанка фіолетову галушку.

Мелфой з кислим обличчям уже складав речі — Слизоріг сказав про його гикальний розчин

“так собі”.! Продзвенів дзвоник, і Ерні з Мелфоєм відразу вийшли.

— Пане професоре, — почав було Гаррі, але Слизоріг швиденько озирнувся; побачивши,

що в класі, крім нього й Гаррі, вже нікого не лишилося, він чкурнув до виходу.

— Пане... пане професоре, чи не хотіли б ви скуштувати мій відвар?.. — розпачливо

гукнув йому вслід Гаррі.

Та Слизоріг уже зник. Розчарований Гаррі вилив з казанка еліксир, зібрав речі, вийшов з

підвалу й помалу почав підійматися сходами до вітальні.