Гаррі Поттер і напівкровний принц

Повір, смерть йому піде тільки на користь.

Гаррі забрав цидулку і глянув на чорнильні плями, що її вкривали. Це явно були сліди сліз,

що рясно крапали на пергамент...

— Гаррі, навіть не думай іти, — сказала Герміона. — Не варто за таке безглуздя заробляти

покарання.

Гаррі зітхнув.

— Та я знаю, — погодився він. — Мабуть, доведеться таки Геґріду ховати Араґоґа без нас.

— Поховає й сам, — зраділа Герміона. — Слухай, на уроці настійок майже нікого не буде,

бо ми всі складаємо іспит... спробуй якось підкотитися до Слизорога!

— Думаєш, п’ятдесят сьома спроба закінчиться успішно? — гірко всміхнувся Гаррі.

— Успішно, — раптом обізвався Рон. — Гаррі, саме так... зроби, щоб вона закінчилася

успішно!

— Що ти маєш на увазі?

— Скористайся відваром успіху!

— Роне, це ж... це ж те, що треба! — просто очманіла Герміона. — Аякже! І як я про це не

подумала?

Гаррі витріщився на них обох.

— Фелікс-феліціс? — нарешті пробурмотів. — Не знаю... я його беріг...

— Для чого? — поцікавився Рон.

— Гаррі, що може бути важливіше за цей спогад? — здивувалася Герміона.