Гаррі Поттер і напівкровний принц

Усі захитали головами.

— Ну, що ж, — бадьоро сказав Слизоріг, — якщо нас так мало, то трошки розважимося.

Зваріть мені щось таке кумедне!

— Добра думка, пане професоре, — по-підлабузницькому вигукнув Ерні, потираючи руки.

А от Мелфой, навпаки, навіть не всміхнувся.

— А що ви маєте на увазі під “кумедним”? — роздратовано запитав він.

— Здивуйте мене чимось, — безтурботно відказав Слизоріг. Мелфой невдоволено

розгорнув “Прогресивну методику зіллєваріння”. Увесь його вигляд свідчив, що для нього цей

урок — марно згаяний час. Дивлячись на нього поверх свого підручника, Гаррі думав, що

Мелфой, безперечно, волів би провести цей час у кімнаті на вимогу.

Це йому здавалося, чи Мелфой, як і Тонкс, почав худнути? Він був блідий, шкіра мала

сіруватий відтінок, мабуть, тому, що останнім часом він нечасто бачив денне світло. Але в

ньому зовсім не відчувалося самовдоволення, збудження або зверхності; де й ділося те

чванство, що переповнювало його в “Гоґвортському експресі”, коли він відверто вихвалявся

завданням, яке йому доручив Волдеморт... з цього, подумав Гаррі, можна зробити лише один

висновок: те загадкове завдання виконується погано.

Підбадьорений такою думкою, Гаррі погортав свою “Прогресивну методику зіллєваріння”

і знайшов там детально виправлений Напівкровним Принцом рецепт еліксиру для створення

радісного настрою. Чогось такого, здається, хотів Слизоріг, до того ж, еліксир міг би (серце в

Гаррі аж закалатало) так поліпшити Слизорогові настрій, що той з радістю поділився б