Гаррі Поттер і напівкровний принц

Дорогесенькі Гаррі, Роне й Герміоно!

Учора вночі помер Араґоґ. Гаррі й Роне, ви його бачили і знаєте, який він був

файненький. Герміоно, я знаю, що він би тобі сподобавси. Я красненько вам би подякував,

якби ви нині прийшли на похорон. Я планую зробити се в надвечір’я, то була найулюбленіша

його пора. Я знаю, що вам не можна так пізно ходити, але ви можете скористатися плащем-

невидимкою. Не турбував би’м вас, але мені самому буде тяжко.

Геґрід.

— На, подивися, — подав Гаррі цидулку Герміоні.

— О Господи, — зойкнула дівчина, швиденько її проглянула й передала Ронові, який

читав, не вірячи своїм очам.

— Та він здурів! — сердито вигукнув Рон. — Та почвара радила своїм родичам зжерти

мене й Гаррі! Пропонувала їм почастуватися! А тепер Геґрід сподівається, що ми підемо

оплакувати його жахливе волохате тіло!

— І це ще не все, — додала Герміона. — Він просить, щоб ми вийшли з замку ввечері, хоч

і знає, що заходи безпеки тепер посилені в мільйон разів, і якщо нас упіймають, то клопоту не

обберешся.

— Ми вже його раз уночі відвідували, — нагадав Гаррі.

— Так, але не з такої ж оказії! — не вгавала Герміона. — Ми часто ризикували, щоб

допомогти Геґрідові, а тут... Араґоґ уже мертвий. Якби хоч треба було його рятувати...

—...то я тим паче не захотів би йти, — твердо заявив Рон. — Герміоно, ти його не бачила.