Гаррі Поттер і напівкровний принц

Над вежами замку дедалі частіше з’являлися клаптики ясно-синього неба, але ці ознаки

наближення літа не поліпшували настрою Гаррі. Він зазнав невдачі і в спробах з’ясувати, що

таємно робить Мелфой, і в намаганнях зав’язати зі Слизорогом розмову, яка могла б якось

спонукати професора поділитися тим спогадом, що він його тлумив у собі вже десятки років.

— Востаннє тобі кажу, забудь про Мелфоя, — наполегливо нагадала Гаррі Герміона.

Вони сиділи втрьох після обіду в сонячному закутку подвір’я. Герміона і Рон тримали в

руках брошурки Міністерства магії “Поширені помилки явлення і як їх уникати”, бо мали

сьогодні складати іспити з явлення, та ці брошурки чогось не дуже заспокоювали їм нерви. Рон

здригнувся й заховався за Герміоною, коли з-за рогу вийшла якась дівчина.

— Це не Лаванда, — втомлено зітхнула Герміона.

— Ой, добре, — зрадів Рон.

— Гаррі Поттер? — запитала дівчина. — Мене попросили передати тобі оце.

— Дякую.

У Гаррі обірвалося в грудях, коли він узяв маленький сувійчик пергаменту. Дівчина

відійшла, а він буркнув:

— Але ж Дамблдор казав, що в нас не буде уроків, доки я не здобуду той спогад!

— Може, він хоче перевірити, як у тебе справи? — припустила Герміона, поки Гаррі

розгортав сувій; однак замість Дамблдорового вузенького похилого почерку він побачив

незграбні закарлючки, що їх було важко розібрати ще й тому, що чорнило на пергаменті в

кількох місцях розпливлося, позалишавши великі плями.