Гаррі Поттер і напівкровний принц

вимогу, але робив це якось без натхнення. Урешті-решт порожнеча в шлунку і згадка, що Рон і

Герміона швидко повернуться на обід, примусила його припинити ці спроби й покинути

коридор Мелфоєві, який, мабуть, боятиметься вийти з кімнати ще кілька годин.

Коли він увійшов до Великої зали, Рон і Герміона вже доїдали обід.

— Мені вдалося... тобто певною мірою! — радісно повідомив Рон відразу, щойно помітив

Гаррі. — Я мав явитися біля кав’ярні мадам Падіфут і трошки проскочив, залетів аж до

Скривеншафта, але я все ж перемістився!

— Молодець, — похвалив Гаррі. —А в тебе, Герміоно, як пішло?

— Ой, та в неї все, як завжди, бездоганно, — Рон не дав Герміоні й рота розкрити. —

Бездоганна мудрагельність, марудність і малодушність, чи що там, у дідька, за три “М”... ми ще

забігли чогось випити в “Три мітли”, і ти б чув, що про неї казав Твайкрос... я здивуюся, якщо

він незабаром не запропонує їй руку й серце...

— А в тебе що? — запитала Герміона, не слухаючи Рона. — Ти увесь цей час

простовбичив біля кімнати на вимогу?

— Угу, — зізнався Гаррі. — І знаєш, кого я там зустрів? Тонкс.

— Тонкс? — одночасно здивувалися Рон і Герміона. — Так. Каже, що прийшла відвідати

Дамблдора...

— Якщо хочете знати, — сказав Рон, коли Гаррі переповів свою розмову з Тонке, — вона

трохи схибнулася. Не може отямитися після того, що сталося в міністерстві.

— Це якось дивно, — чомусь стривожилася Герміона. — Вона мала б охороняти школу,