Гаррі Поттер і напівкровний принц

чого це вона раптом покинула пост і прийшла побачитися з Дамблдором, якщо його немає в

школі?

— Я тут подумав, — вагаючись, сказав Гаррі. Було якось дивно висловлювати це

припущення; воно більше пасувало б Герміоні, аніж йому, — вам не здається, що вона могла...

знаєте... закохатися в Сіріуса?

Герміона глянула на нього круглими від подиву очима.

— Чого тобі таке спало на думку?

— Не знаю, — стенув плечима Гаррі, — але вона ледь не розридалася, коли я згадав його

ім’я... а ще її патронує тепер великий і чотирилапий... я так подумав, чи не став він... знаєте...

ним.

— Цікава думка, — замислилася Герміона. — Але я все одно не розумію, навіщо їй було

йти в замок для зустрічі з Дамблдором? Якщо вона справді лише заради цього тут з’являлася...

— А що я вам казав? — промугикав Рон з набитим ротом. — Вона стала трохи дивна.

Розгубилася. Жінки, — велемудро прорік він Гаррі. — їх легко засмутити.

— Проте, — глузливо сказала Герміона, струснувшись від роздумів, — навряд чи можна

знайти жінку, яка б сиділа півгодини набурмосена лише тому, що мадам Розмерту не розсмішив

її анекдот про відьму, цілителя та мімбулус мімблетонію.

Рон надувся як індик.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ —

Після похорону