Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Я прийшла побачитися з Дамблдором, — відповіла Тонкс.

Гаррі подумав, що вона має поганий вигляд: худюща, з сірим обвислим волоссям.

— Його кабінет не тут, — пояснив Гаррі, — а з іншого боку замку, за гаргуйлем...

— Я знаю, — сказала Тонке. — Його там немає. Мабуть, знову кудись подався.

— Справді? — перепитав Гаррі, обережно ставлячи на підлогу підбиту ногу. — А ти часом

не знаєш, куди він зникає?

— Не знаю, — відповіла Тонкс.

— А навіщо ти хотіла його бачити?

— Та нічого особливого, — пояснила Тонке, машинально смикаючи рукав мантії, —

просто поцікавитись, чи він знає, що відбувається... ходять різні чутки... людей калічать...

— Я знаю, про це писали в газеті, — підтвердив Гаррі. — Той маленький хлопчик, що

намагався вбити діда й бабу...

— “Віщун” незрідка відстає від подій, — урвала Тонке, яка його майже не слухала. — Ти

останнім часом не отримував листів від кого-небудь з Ордену?

— Мені ніхто з Ордену не пише, — відповів Гаррі. — Принаймні, відколи Сіріус...

Він побачив у неї на очах сльози.

— Вибач, — незграбно пробурмотів він. — Тобто... я теж за ним сумую...

— Що? — перепитала Тонке, немовби його не чула. — Ну... бувай, Гаррі...

Вона різко розвернулася й пішла по коридору назад, а Гаррі розгублено дивився їй услід.

За хвилину-дві він знову натяг плаща-невидимку й поновив спроби проникнути в кімнату на