Гаррі Поттер і напівкровний принц

підходив до його кабінету і стукав, але відповіді не було, хоч за другим разом він почув, як хтось

негайно приглушив звук старого грамофона.

— Герміоно, він не хоче зі мною розмовляти! Я намагався застати його на самоті, але він

постійно цього уникає!

— А ти не здавайся, ясно?

Коротка черга учнів перед Філчем, що, як завжди, тицяв у них чуйником таємниць,

просунулася на кілька кроків, і Гаррі нічого не відповів, щоб сторож його не підслухав. Він

побажав Ронові й Герміоні успіхів, а тоді розвернувся й подався мармуровими сходами вгору,

сповнений рішучості, незважаючи на Герміонині слова, присвятити годинку-дві кімнаті на

вимогу.

Коли його вже не було видно з вестибюлю, Гаррі вийняв з сумки Карту Мародера і плащ-

невидимку. Заховавшись під плащем, він ударив по карті чарівною паличкою, прошепотів:

“Урочисто присягаю не затівати нічого доброго”, — й почав уважно її роздивлятися.

Був недільний ранок, і майже всі учні сиділи у своїх вітальнях — ґрифіндорці в одній

вежі, рейвенкловці в іншій, слизеринці в підвалах, а гафелпафці в напівпідвальному приміщенні

біля кухонь. Кілька учнів сиділо в бібліотеці... хтось гуляв на подвір’ї... а в коридорі на

восьмому поверсі стирчав самотній Ґреґорі Ґойл. Не було ані знаку кімнати на вимогу, та Гаррі

не зважав; якщо Ґойл біля неї чатував, то кімната відчинена, хоч Карта про це й не знала. Тому

він помчав на восьмий поверх і загальмував аж тоді, як завернув за ріг потрібного коридору; там

він уже пішов дуже повільно, буквально підкрадаючись до тієї самої маленької дівчинки з