Гаррі Поттер і напівкровний принц

— О, — сумно сказала Мірта. — Це ви.

— А кого ти сподівалася побачити? — здивувався Рон, дивлячись на її відображення в

дзеркалі.

— Нікого, — відповіла Мірта, похмуро колупаючи прища на підборідді. — Він казав, що

прийде мене побачити, а потім і ти теж обіцяв мене провідувати... — вона докірливо глянула на

Гаррі, — .. .а я вже стільки місяців тебе не бачила. Я розумію, що від хлопців не варто багато

сподіватися.

— А ти хіба живеш не в дівчачому туалеті? — уточнив Гаррі, який уже кілька років

намагався обходити той туалет десятою дорогою.

— У дівчачому, — відповіла вона, сумно стенувши плечима, — та це не означає, що я не

можу відвідувати інші місця. Пам’ятаєш, я якось приходила й бачила тебе у ванній?

— Ще й як пам’ятаю, — зізнався Гаррі.

— Я думала, що йому подобаюся, — жалібно простогнала вона. — Може, якби ви звідси

пішли, то він би повернувся ... ми маємо так багато спільного... я впевнена, що він це відчуває...

І вона з надією поглянула на двері.

— Коли ти кажеш, що ви маєте багато спільного, — запитав Рон, якого це вже почало

смішити, — то маєш на увазі, що він теж живе в трубі під унітазом?

— Ні, — виклично заперечила Мірта, а її голос луною розійшовся по кахлях старого

туалету. — Я маю на увазі, що він чуйний, що люди теж з нього знущаються, і він теж

почувається самотнім, йому нема з ким поговорити, але він не соромиться виявляти свої