Гаррі Поттер і напівкровний принц

скрученого сувою, давно розправився.

Дорогий Гаррі,

Якщо тобі буде зручно, я завітаю цієї п’ятниці об одинадцятій вечора в будинок номер

чотири на Прівіт-драйв, щоб супроводжувати тебе до “Барлогу”, куди тебе запросили

провести решту літніх канікул.

Я був би радий, якби ти міг допомогти в одній справі, якій я сподіваюся приділити увагу

по дорозі до “Барлогу”. Детальніше поясню під час зустрічі.

Прошу надіслати відповідь цією ж совою. Сподіваюся побачити тебе в п’ятницю —

Щиро твій

Албус Дамблдор

Гаррі, хоч і знав уже послання напам’ять, нишком зиркав на нього щокілька хвилин,

починаючи з сьомої вечора, коли вперше зайняв позицію біля вікна своєї кімнати, звідки Прівіт-

драйв непогано проглядалася в обидва боки. Він знав, що не було сенсу постійно перечитувати

Дамблдорові слова. Гаррі відіслав відповідь “так”, як його й просили, з тією ж совою, що

доставила листа, і тепер йому залишалося тільки чекати: Дамблдор або прибуде, або ні.

Але речей Гаррі не складав. Не вірив, що його визволять від Дурслів усього лишень через

два тижні перебування в їхньому товаристві. Не міг позбутися відчуття, що щось могло піти не

так — наприклад, його відповідь на Дамблдорів лист заблукала; Дамблдорові щось

перешкодило його одержати; лист міг бути зовсім не Дамблдоровим, а чиєюсь витівкою, жартом

чи підступом. Гаррі просто не витримав би, якби вже спакував речі, а тоді мусив би їх