Гаррі Поттер і напівкровний принц

ним справжнім спогадом, однак жодної геніальної думки мозкові хвилі не принесли, тож він

знову взявся за те, чому присвячував найбільше часу, коли бував розгублений: за перечитування

підручника настійок — у надії, що Принц нашкрябав там на полях щось корисне, як це досі

бувало багато разів.

— Ти там нічого не знайдеш, — твердо заявила Герміона у неділю пізно ввечері.

— Не починай, Герміоно, — сказав Гаррі. — Якби не Принц, Рон тут зараз не сидів би.

— Сидів би, якби ти уважно слухав Снейпа ще в першому класі, — не здавалася Герміона.

Гаррі пропустив її зауваження повз вуха. Він щойно знайшов закляття (“Сектумсемпра!”),

нашкрябане над інтригуючою приміткою “Для ворогів”, і йому аж свербіло його випробувати,

але на очах у Герміони такого не зробиш. Тому він нишком загнув кутик потрібної сторінки.

Друзі сиділи біля каміна у вітальні; там уже нікого не було, крім кількох колег-

шестикласників. Трохи раніше тут панував гамір, коли всі повернулися з вечері й побачили на

дошці оголошень нове повідомлення про дату іспиту з явлення. Ті, кому вже виповнилося або

мало виповнитися сімнадцять років у день іспиту, двадцять першого квітня, могли записатися на

додаткові тренування, що мали відбуватися (під посиленим наглядом) у Гоґсміді.

Рон запанікував, коли прочитав оголошення; він досі не опанував явлення й боявся, що

провалить іспит. Герміона, котрій уже двічі вдалося явитися, була трохи впевненіша, а Гаррі,

якому виповнювалося сімнадцять аж за чотири місяці, все одно не мав права складати іспити,

незалежно від того, готовий він був би до них чи ні.

— Зате ти вмієш являтися! — нервово буркнув Рон. — У липні складеш запросто!