Гаррі Поттер і напівкровний принц

стояли у тім самім кабінеті, лише на підвіконні не було снігу, а Дамблдорова рука знову була

чорна й нежива.

— Навіщо? — одразу запитав Гаррі, дивлячись Дамблдорові у вічі. — Навіщо він

приходив? Ви про це дізналися?

— Маю певні здогади, — відповів Дамблдор, — але не більше.

— Які здогади, пане директоре?

— Розкажу тобі, Гаррі, тоді, як здобудеш отой спогад професора Слизорога, — сказав

Дамблдор. — Коли матимеш цю останню частинку складанки, все, сподіваюся, стане ясно... нам

обом.

Гаррі аж кипів з цікавості, і хоч Дамблдор уже підійшов до дверей і відчинив їх йому, він

не зразу зрушив з місця.

— Пане директоре, він що — знову хотів отримати посаду вчителя захисту від темних

мистецтв? Він не сказав...

— Безперечно, він цілився саме на цю посаду, — відповів Дамблдор. — Наслідки нашої

короткої зустрічі це тільки підтвердили. Бачиш, після того, як я відмовив у цій посаді Лордові

Волдеморту, жоден учитель захисту від темних мистецтв не втримався в нашій школі більше як

рік.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ —

Незнаходжувана кімната

Увесь наступний тиждень Гаррі сушив собі голову, як переконати Слизорога поділитися з