Гаррі Поттер і напівкровний принц

паузи. — Мені завжди було цікаво, чому такий чаклун, як ти, ніколи не мав бажання покинути

цю школу.

— Бо для такого чаклуна, як я, — відповів Дамблдор, усміхаючись, — немає нічого

важливішого, ніж передавати древні знання, формувати й відточувати юну свідомість. Якщо я

не помиляюся, тебе теж колись вабила роль учителя.

— І зараз вабить, — відповів Волдеморт. — Я просто дивувався, чому ти... до тебе так

часто звертаються за порадами з міністерства, тобі, здається, двічі пропонували посаду

міністра...

— Якщо точніше, то тричі, — виправив Дамблдор. —Але міністерська кар’єра мене

ніколи не приваблювала. І знову, мені здається, в цьому ми схожі.

Волдеморт без посмішки кивнув головою і відпив ще ковточок вина.

Дамблдор не порушував мовчанки, що запала між ними, але з доброзичливим виглядом

чекав, коли заговорить Волдеморт.

— Я повернувся, — сказав той за якийсь час, — пізніше, мабуть, ніж цього очікував

професор Діпіт... однак я повернувся, щоб знову попросити те, чого не зміг отримати тоді через

мій, за його словами, надто юний вік. Я прийшов попросити в тебе дозволу повернутися в цей

замок, щоб стати вчителем. Ти, мабуть, знаєш, що я багато чого бачив і багато чого здійснив

після того, як звідси пішов. Я можу показати й розказати твоїм учням таке, чого вони не

навчаться від жодного іншого чаклуна.

Дамблдор довго дивився на Волдеморта поверх келиха, перш ніж знову заговорив.