Гаррі Поттер і напівкровний принц

схожа одночасно на магічну антикварну крамничку і оранжерею.

Ельфиня-домовичка повернулася за кілька хвилин у супроводі стрункого юнака, в якому

Гаррі легко впізнав Волдеморта. Той був у простому чорному костюмі, мав трохи довше, ніж у

школі, волосся й запалі щоки, але все це йому личило: він здавався ще вродливішим, ніж

колись. Волдеморт перетнув захаращену кімнату з упевненістю, що свідчила про неодноразові

попередні візити, і низько схилився над пухкенькою ручкою Гепзіби, ледь торкнувшись її

вустами.

— Я вам приніс квіти, — сказав він тихо, витворюючи з нічого букет троянд.

— Ох ти бешкетник! — пискнула стара Гепзіба, хоч Гаррі помітив заздалегідь поставлену

на столику біля неї порожню вазу. — Ти балуєш літню даму, Томе... сідай, сідай... де Гокі... ага...

Ельфиня-домовичка вбігла до кімнати з тацею маленьких тістечок, яку поставила біля

ліктя господині.

— Пригощайся, Томе, — запропонувала Гепзіба, — я ж знаю, що ти любиш мої тістечка.

То як справи? Щось ти блідий. Забагато працюєш у тій крамниці, я вже сто разів тобі казала...

Волдеморт усміхнувся для годиться, й Гепзіба теж манірно вишкірилася.

— То яку ти цього разу вигадав причину для візиту? — запитала вона, кокетливо кліпаючи

віями.

— Містер Беркс хоче запропонувати кращу ціну за панцир ґоблінської роботи, — пояснив

Волдеморт. — П’ятсот ґалеонів, на його думку, це дуже справедливо...

— Стривай, стривай, не так швидко, бо я подумаю, що ти тут лише заради моїх дрібничок!