Гаррі Поттер і напівкровний принц

Гаррі відчув на цих словах певну ніяковість, бо те саме відчував до Гоґвортсу й він.

— По-друге, цей замок — справжнє осердя древньої магії. Волдеморт, безсумнівно,

розгадав значно більше його таємниць, аніж більшість учнів, які тут навчалися, проте він

відчував, що залишилися ще нерозкриті загадки, невичерпані джерела магії.

А по-третє, як учитель, він би здобув величезну владу і вплив на юних чаклунів та

чарівниць. Можливо, він запозичив цю ідею від професора Слизорога, з яким перебував у

найкращих стосунках, і на прикладі якого бачив, яку важливу роль може відігравати вчитель. Я

й на мить не припускаю, що Волдеморт збирався пробути у Гоґвортсі усе своє життя, але,

думаю, що він розглядав школу як чудове місце для вербування поплічників, для створення

власної армії.

— Пане директоре, але ж він не отримав цієї посади?

— Не отримав. Професор Діпіт сказав, що у вісімнадцять років Волдеморт ще занадто

молодий для такої роботи, і порадив йому звернутися за кілька років, якщо він не передумає

стати вчителем.

— А ви як до цього тоді поставилися, пане директоре? — вагаючись, запитав Гаррі.

— З глибоким занепокоєнням, — відповів Дамблдор. — Я радив Армандові його не

брати... я не пояснював йому тих причин, про які розповів тобі, бо професор Діпіт любив

Волдеморта й був переконаний у його чесності... та я дуже не хотів, щоб Волдеморт залишився

в школі, та ще й з такою владою в руках.

— А якої саме посади він домагався, пане директоре? Який предмет хотів викладати?