Гаррі Поттер і напівкровний принц

Ельфиня слухняно взяла коробку з чашечкою, а Гепзіба глянула на плоскішу коробочку,

що лишилася в неї на колінах.

— Думаю, Томе, це тобі сподобається ще більше, — прошепотіла вона. — Нахилися,

хлопче, щоб краще бачити...авжеж, Беркс знає, що я ним володію, бо саме в нього я його й

купила, але тепер, я не сумніваюся, він мріє знову ним заволодіти, коли мене не стане...

Вона клацнула точеною філігранною защіпкою й підняла накривку. Там на гладенькому

малиновому оксамиті лежав важкий золотий медальйон.

Цього разу Волдеморт простяг руку, не чекаючи запрошення, і підніс медальйон до світла,

щоб уважно його розглянути.

— Слизеринів знак, — тихенько сказав він, дивлячись, як виграє світло на вишукано

оздобленій літері “С”.

— Саме так! — вигукнула Гепзіба; її захопило те, як зачаровано дивився Волдеморт на

медальйон. — Я заплатила за нього високу ціну, але просто не могла випустити з рук. Такий

неймовірний скарб! Я просто мусила мати його у своїй колекції. Берке його, очевидно, купив у

якоїсь нещасної, а та, мабуть, десь украла, гадки не маючи про його справжню вартість...

Тепер сумніву не було: Волдемортові очі на цих словах спалахнули червоним сяйвом, а

суглоби пальців, що тримали ланцюжок медальйона, побіліли.

—... припускаю, що Беркс заплатив їй жалюгідну суму, але ось він який, цей медальйон...

гарний, правда? І знову ж таки, йому приписують могутні властивості, але я тільки зберігаю...

Вона простягла руку, щоб забрати медальйон. На якусь мить Гаррі здалося, що Волдеморт