Гаррі Поттер і напівкровний принц

— закопилила губки Гепзіба.

— Мене сюди заради них і прислали, — спокійно промовив Волдеморт. — Я ж лише

вбогий помічник, мадам, і мушу виконувати, що мені накажуть. Містер Беркс звелів

довідатись...

— Ох, містер Беркс! Та ну його! — махнула ручкою Гепзіба. — Я покажу тобі таке, чого

містерові Берксу не показувала ніколи! Томе, ти вмієш тримати язика за зубами? Обіцяєш не

казати містерові Берксу, що в мене це є? Він од мене не відчепиться, якщо довідається, що я тобі

це показувала; а я цю річ не продам Берксові, та й нікому не продам! Але ти, Томе, зможеш

оцінити її за історичну цінність, а не за те, скільки ґалеонів вона коштує...

— З радістю подивлюся все, що мені покаже пані Гепзіба, — сказав Волдеморт, і Гепзіба

знову захихотіла, як дівчинка.

— Я попросила Гокі знайти... Гокі, ти де? Я хочу показати містерові Редлу наш

найцінніший скарб... власне кажучи, принеси їх обидва...

— Несу, мадам, — пискнула ельфиня-домовичка, і Гаррі побачив дві шкіряні коробочки,

одну на одній, що перетинали кімнату немовби за власним бажанням, хоч він і знав, що їх

тримає над головою крихітна ельфиня, пробираючись між столиками, пуфиками й підставками

для ніг.

— Ось, — зраділа Гепзіба, забираючи в ельфині коробочки, ставлячи їх собі на коліна й

готуючись відкрити ту, що лежала зверху, — думаю, Томе, що тобі це сподобається... ох, якби

мої родичі довідалися, що я тобі це показую.. . вони вже дочекатися не можуть, коли воно