Гаррі Поттер і напівкровний принц

сердитий, але Гаррі волів би, щоб директор на нього кричав; це крижане розчарування було

просто нестерпне.

— Пане директоре, — розпачливо пробелькотів він, — я ж не те, щоб зовсім не старався;

просто було., стільки всього... все інше...

— Інше тобі було в голові, — договорив за нього Дамблдор. — Я розумію.

І знову запала мовчанка; такої незручної мовчанки ще не було в їхньому спілкуванні з

Дамблдором; вона тривала нескінченно; в тиші лише чулося, як тихенько похропує уві сні

портрет Армандо Діпіта у Дамблдора над головою. Гаррі почувався карликом — ніби він змалів,

увійшовши в це приміщення.

Коли не стало терпцю, то він промимрив:

— Пане професоре, пробачте мені. Я мав би зробити більше. .. Я мав би розуміти, що ви

мене не просили б, якби це не було так важливо.

— Дякую тобі, Гаррі, за ці слова, — тихо сказав Дамблдор. — То чи можу я сподіватися,

що відтепер ти приділиш цій справі більше уваги, ніж досі? Наші наступні зустрічі втратять

будь-який сенс, якщо ми не здобудемо цих спогадів.

— Пане директоре, я витягну з нього спогади, — щиро пообіцяв Гаррі.

— Тоді більше не будемо про це, — лагідніше промовив Дамблдор, — а продовжимо нашу

історію з того місця, де закінчили. Пам’ятаєш, як це було?

— Так, пане директоре, — швидко відповів Гаррі. — Волдеморт убив свого батька, а також

діда з бабою, і так усе підлаштував, ніби це скоїв його дядько Морфін. Тоді повернувся в