Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Ну що ж, — глибоко скривдженим тоном сказала професорка Трелоні. — Якщо ти не

хочеш виганяти жеребця-узурпатора, то нехай так і буде... можливо, я знайду собі школу, де

більше цінуватимуть мій талант...

Вона протиснулася повз Гаррі й поцокала Гвинтовими сходами донизу; було чути, як вона

на півдорозі спіткнулася — Гаррі припустив, що, мабуть, заплуталась у своїх численних шалях.

— Зачини двері й сідай, — втомлено сказав Дамблдор. Гаррі так і зробив. На письмовому

столі в Дамблдора вже стояло сито спогадів та ще дві крихітні кришталеві пляшечки з

вируючими спогадами.

— Професорка Трелоні й досі невдоволена, що Фіренце викладає? — запитав Гаррі.

— І досі, — підтвердив Дамблдор. — 3 віщуванням мороки значно більше, ніж я собі

думав — мабуть, тому, що я сам цього предмета не вивчав. Я не можу попросити Фіренце

повернутися до Лісу, бо його там не приймуть, але й не можу попросити покинути школу

Сивілу Трелоні. Вона навіть не уявляє, що їй загрожує за межами замку. Розумієш, вона не

знає... і навряд чи мудро було б їй про це казати... що саме вона виголосила пророцтво про тебе

й Волдеморта.

Дамблдор важко зітхнув і додав:

— Але ну їх, ці проблеми з учителями. Нам треба обговорити набагато важливіші справи.

По-перше... чи впорався ти з завданням, яке я дав тобі наприкінці нашого попереднього уроку?

— Е-е, — розгубився Гаррі. Через уроки явлення, квідич, Ронове отруєння, тріщину в

черепі, та ще й намагання з’ясувати, що задумав Драко Мелфой, Гаррі геть забув про той спогад,