Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Сьогодні ввечері, — повідомив він Рону й Герміоні, розгорнувши пергамент.

— Ти гарно коментувала минулий матч! — похвалив Рон Луну, коли вона забирала в нього

зелену цибулину, поганку й котячий послід.

Луна туманно всміхнулася.

— Ти з мене, мабуть, глузуєш? — запитала вона. — Усі кажуть, що то було жахливо.

— Ні, я серйозно, — чесно зізнався Рон. — Я й не пам’ятаю, коли так кайфував від

коментарів! А що це таке, до речі? — додав він, підносячи до очей схожу на цибулю штукенцію.

— Ой, та це гурдикорінь, — пояснила Луна, запихаючи в торбину котячий послід і

поганку. — Можеш залишити собі, якщо хочеш, у мене є ще. Чудовий засіб від ковтоплімпів.

І вона пішла собі далі, а Рон пхикнув, стискаючи в руці гурдикорінь.

— Знаєте, вона мені щораз більше подобається, ця Луна, — зізнався він, коли вони вже

доходили до Великої зали. — Я розумію, що вона божевільна, але це в хорошому...

Він раптом замовк. Біля підніжжя мармурових сходів стояла Лаванда Браун, і її вигляд

обіцяв грозу.

— Здоров, — нервово привітався Рон.

— Ходімо, — пробурмотів Гаррі Герміоні, й вони проскочили далі, але ще встигли почути

Лавандині слова:

— Чому ти мені не сказав, що виходиш сьогодні з лікарні? І чому з тобою вона?

Коли через півгодини Рон прийшов снідати, то був похмурий і роздратований; хоч він і

сидів біля Лаванди, та Гаррі не чув, щоб вони за весь сніданок перекинулися хоч словом.