Гаррі Поттер і напівкровний принц

травми. Раз він упав з мітли, бо навколо поля зібралися дементори, а перед тим йому видалив з

руки кістки невиліковно бездарний професор Локарт... це була найважча його травма... він

пригадав лютий біль, ще б пак — тоді за одну ніч довелося відростити в руці усі кістки, і ці

муки аж ніяк не полегшив візит несподіваного відвідувача, що з’явився серед...

Гаррі сів на ліжку, серце в нього закалатало, тюрбан з бинтів збився набакир. Нарешті він

знайшов вихід із ситуації: таки існувала можливість простежити за Мелфоєм. .. Як він міг

забути! Чому не подумав раніше?

Але питання полягало в тому, як його викликати? Що треба зробити?

Тихенько й невпевнено Гаррі проказав у темряві:

— Крічер?

Щось голосно ляснуло й тиху палату заповнило якесь шарудіння й писк. Рон зойкнув і

прокинувся.

— Що тут?..

Гаррі поспіхом скерував чарівну паличку на двері кабінету мадам Помфрі й пробурмотів:

“Глушилято!”, щоб вона сюди не прибігла. Тоді підсунувся до краю ліжка, щоб краще

роздивитися, що там, власне, діялося.

Два ельфи-домовики борюкалися, вовтузячись на підлозі — один у кількох вовняних

шапочках та бурячковому светрі, що давно вже збігся, а другий — у брудній старій ганчірці на

стегнах. Тоді знову щось голосно бабахнуло — і просто з повітря над ельфами-борцями виник

Півз Полтерґейст.