Гаррі Поттер і напівкровний принц

Джіні й Демелза забили кожна по голу, даючи змогу порадіти й погаласувати своїм

уболівальникам, вирядженим у червоно-золотисті кольори. Тоді знову забив Кедволодер,

зрівнявши рахунок, але Луна, здається, цього й не помітила; її явно не цікавили такі банальні

речі, як рахунок; вона намагалася привернути увагу публіки до цікавої форми хмаринок чи до

того, що Захаріас Сміт, якому досі не вдавалося заволодіти квафелом довше, ніж на одну

хвилину, страждає на так звану “невдахолергію”.

— 70 : 40 на користь Гафелпафу, — гримнула в Лунин мегафон професорка Макґонеґел.

— Уже? — неуважно перепитала Луна. — Ой, дивіться! Ґрифіндорський воротар упіймав

битку одного з відбивачів.

Гаррі перекрутився в повітрі. І справді, Маклаґен невідомо чому вихопив у Пікса битку й

показував, як треба вдарити бладжером Кедволодера, що саме наближався.

— Віддай йому битку й захищай ворота! — загорлав Гаррі, кидаючись до Маклаґена саме

тоді, як той щосили влупив по бладжеру й промазав.

Засліплюючий нудотний біль... спалах світла... далекі крики... й падіння крізь довжелезний

тунель...

Коли Гаррі отямився, він лежав у теплій затишній постелі й дивився на лампу, що кидала

золотисте осяйне коло на затінену стелю. Насилу підняв голову. Ліворуч лежав хтось знайомий

— у ластовинні, рудий...

— Чемно з твого боку — завітати в гості, — вишкірився Рон.

Гаррі кліпнув і роззирнувся. Авжеж: він у шкільній лікарні. Небо за вікном було темно-