Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Хіба це зараз має значення?

— Має, але я все одно вже не дізнаюся, — огризнувся Гаррі, схопив “Вогнеблискавку” й

поправив окуляри. — Ну, вперед!

І не кажучи більше ні слова, подався на поле. Його зустріли оглушливий галас і гул. Віяв

легенький вітерець; сліпучі спалахи яскравого сонця то тут, то там пронизували плямисті хмари.

— Складні умови! — підбадьорював команду Маклаґен. — Кут, Пікс, вам треба літати

проти сонця, щоб вони вас погано бачили...

— Маклаґен, тут я капітан, тому замовкни і не вказуй, кому що робити, — сердито обірвав

його Гаррі. — Займи своє місце у воротах!

Коли Маклаґен полетів, Гаррі глянув на Кута й Пікса.

— Старайтеся й справді літати проти сонця, — неохоче буркнув їм.

Він обмінявся потиском руки з гафелпафським капітаном, а після свистка мадам Гуч

відштовхнувся й шугонув угору — вище за всіх гравців своєї команди, кружляючи над полем у

пошуках снича. Якби він швидко його зловив, то ще встиг би повернутися до замку, схопити

Карту Мародера і з’ясувати, що робить Мелфой...

— І ось квафел у Сміта з Гафелпафу, — мрійливий голос розлігся луною над стадіоном. —

Сміт коментував гру минулого разу, і тоді Джіні Візлі влетіла просто в нього, мабуть, навмисне...

принаймні так здавалося. Сміт дуже грубо коментував дії Ґрифіндору і тепер, мабуть, шкодує,

що грає проти цієї команди... ой, дивіться, він впустив квафела, його підхопила Джіні, мені вона

справді подобається — така приємна...