Гаррі Поттер і напівкровний принц

трибунах, або йшли до них. Пробігаючи повз вікна, Гаррі визирав надвір, щоб визначити, який

сьогодні буде вітер. Аж тут якийсь шум попереду змусив його повернути голову; він побачив

Мелфоя, що крокував йому назустріч у супроводі двох надутих, мовби ображених, дівчат.

Уздрівши Гаррі, Мелфой на мить зупинився, а тоді холодно реготнув і попрямував далі.

— Куди йдеш? — вимогливо запитав Гаррі.

— Так я тобі, Поттере, й сказав. Карочє, не твоє собаче діло, — глузував Мелфой. — Біжи-

біжи, там уже всі ждуть, тіпа, капітана-обранця... хлопчика, що виграв... чи як там тебе, блін, ще

тепер називають.

Одна дівчина неохоче захихотіла. Гаррі глянув на неї. Вона зашарілася. Мелфой обминув

Гаррі й пішов. Дівчата подріботіли за ним. Трійця завернула за ріг і зникла.

Гаррі завмер на місці, втупившись поглядом туди, де щойно були ці троє. Сказитися

можна! Він і так уже ледве встигає на гру, але ж Мелфой явно кудись таємно скрадається, поки

в школі нікого нема — найкращий для Гаррі момент з’ясувати, що ж робить Мелфой. Спливали

секунди, а Гаррі стояв і дивився...

— Де ти був? — крикнула Джіні, коли Гаррі влетів у роздягальню. Уся команда була вже в

формі й напоготові; відбивачі Кут і Пікс нервово постукували себе по ногах битками.

— Зустрів Мелфоя, — тихенько пояснив їй Гаррі, натягуючи через голову яскраво-червону

форму.

— І що?

— І хотів з’ясувати, що він робить у замку з двома подружками, коли всі тут...