Гаррі Поттер і напівкровний принц

залишить такий приємний напій для себе.

— Ер-мі-на, — несподівано прохрипів на ліжку Рон. Усі притихли, перевівши на нього

стурбовані погляди, але він ще якусь мить щось нерозбірливо бурмотів, а тоді знову спокійно

захропів.

Відчинилися двері палати, від чого всі аж підстрибнули: влетів Геґрід, залишаючи на

підлозі брудні сліди завбільшки як дельфіни; на волоссі блищали краплини дощу, за спиною

розвівався плащ з бобрових шкурок, а в руках він тримав арбалет.

— Я цілісінький день пробув у Лісі! — задихано вигукнув він. — Араґоґу погіршало, і я

йому читав... осе тілько тепер прийшов повечеряти, а професорка Спраут повіла мені про Рона!

Як він ся має?

— Непогано, — відповів Гаррі. — Кажуть, що все буде добре.

— Не більше як шість відвідувачів одночасно! — нагадала мадам Помфрі, вибігаючи зі

свого кабінету.

— Геґрід якраз шостий, — зазначив Джордж.

— А... ну так... — знітилася мадам Помфрі, яка, мабуть, порахувала велетенського Геґріда

за трьох. Щоб приховати своє збентеження, вона спритненько витерла його брудні сліди

чарівною паличкою.

— Тєжко повірити, — прохрипів Геґрід, дивлячись на Рона й хитаючи своєю здоровенною

кошлатою головою. — Страшенно тєжко... отак дивитися, як він тут лежить... і хто ж то хотів

йому вкоротити віку, га?