Гаррі Поттер і напівкровний принц

— То це був, загалом, не найкращий Ронів день народження? — запитав Фред.

Був вечір, у шкільній лікарні панувала тиша, вікна ще не були завішані шторами, та лампи

вже горіли. Зайняте було тільки одне ліжко — на ньому лежав Рон. Гаррі, Герміона й Джіні

сиділи довкола нього; цілісінький день вони чекали за подвійними дверима, намагаючись

зазирнути в палату, коли хтось заходив чи виходив. Аж о восьмій вечора мадам Помфрі

дозволила їм провідати хворого. А ще через десять хвилин прибули Фред і Джордж.

— Не думали ми, що оце так доведеться вручати свої дарунки, — похмуро додав Джордж,

поклавши на тумбочку біля Ройового ліжка величенький, загорнутий у папір пакунок, і сів біля

Джіні.

— Так, коли ми уявляли собі цю сцену, то він принаймні був притомний, — сказав Фред.

— Ми чекали його в Гоґсміді, хотіли здивувати... — зітхнув Джордж.

— Ви були в Гоґсміді? — здивувалася Джіні.

— Ми думаємо, чи не купити нам крамничку “Зонко”, — невесело пояснив Фред. — Така

собі Гоґсмідська філія, знаєш. Але чи треба нам вона, якщо вам не дозволятимуть у вихідні

купувати наші товари... та то вже деталі...

Він підсунув до Гаррі стільця й подивився на бліде Ройове обличчя.

— Гаррі, як саме це сталося?

І Гаррі всоте, як йому здавалося, переповів те, що розказував Дамблдорові, Макґонеґел,

мадам Помфрі, Герміоні та Джіні.

— ...а тоді я запхнув йому в горло безоар, і йому стало легше дихати, Слизоріг побіг по