Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Треба все бачити з їхнього боку, — тяжко зітхнув Геґрід. — Тобто воно й завше було

ризиковано відправляти діточок у Гоґвортс. Усяке може трапитися, коли сотні неповнолітніх

чаклунів жиють усі вкупочці, але спроби вбити, то вже цілком інше. Не дивно, що Дамблдор

гнівається на Сн...

Геґрід урвав на півслові, і на тій частині його обличчя, що не заросла кошлатою чорною

бородою, з’явився знайомий винуватий вираз.

— Що? — миттєво перепитав Гаррі. — Дамблдор гнівається на Снейпа?

— Я такого не казав, — заперечив Геґрід, але його зраджували злякані очі. — Йой, то вже

пізна година, скоро північ, я мушу...

— Геґріде, чому Дамблдор гнівається на Снейпа? — голосно допитувався Гаррі.

— Цс! — сердито й перелякано засичав Геґрід. — Чого ти так галасуєш, Гаррі, хочеш, аби

я втратив роботу? Хоча тобі все їдно, ти ж відмовився від догляду за магіч...

— Не треба мене соромити, тобі це не допоможе! — рішуче урвав його Гаррі. — Що

зробив Снейп?

— Не знаю, Гаррі, я си не повинен був того чути взагалі! Я... ну я того вечора виходив з

Лісу й почув, як вони балакали... ну, сварилися. Я не хтів привертати до себе уваги, тому си

причаїв і аж вуха затулив, але то була така... палка дискусія, що тєжко було її не чути.

— Ну? — не вгавав Гаррі, коли Геґрід почав ніяково човгати своїми ножищами.

— Ну... я тілько чув, як Снейп казав, ніби Дамблдор має завеликі надії, і що він... себто

Снейп... уже не хтів би того робити...