Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Уже половина нашої родини завдячує тобі життям, — хрипко сказав містер Візлі. —

Гаррі, я можу сказати одне — родині Візлі страшенно пощастило, коли Рон вирішив сісти у твоє

купе “Гоґвортського експреса”.

Гаррі не знав, що й сказати, і зрадів, коли мадам Помфрі знову нагадала, що біля Ройового

ліжка можуть перебувати не більше як шість відвідувачів. Вони з Герміоною одразу встали;

Геґрід теж вирішив піти з ними, залишивши Рона з родиною.

— Йой, яке жахіттє, — бурчав собі в бороду Геґрід, коли вони втрьох ішли коридором до

мармурових сходів. — Стілько заходів безпеки, а діткам усе одно завдають шкоди. .. Дамблдор

дуже си тривожить... він багато не мовить, але я ж бачу...

— Геґріде, а що він про все це думає? — насилу стримуючи сльози спитала Герміона.

— Та в нього, певно, сотні думок, з такою ото головою, — захоплено сказав Геґрід. — Але

він не знає, хто надіслав те намисто чи підсипав трутки у вино, бо інакше їх би вже спіймали.

Що мене непокоїть, — додав тихенько Геґрід, озираючись (Гаррі про всяк випадок перевірив, чи

немає під стелею Півза), — се скілько ще діятиме Гоґвортс, якщо й далі нападатимуть на

діточок. Знову як з тою Таємною кімнатою. Спочатку паніка, батьки забирають діточок зі

школи, а тоді вже Рада опікунів...

Геґрід замовк — повз них статечно линув привид довгокосої жінки, а тоді хрипко

зашепотів далі:

—...Рада опікунів зачне вирішувати, щоб нас назавше закрити.

— Та ви що? — занепокоїлася Герміона.