Гаррі Поттер і напівкровний принц

паличкою і прошепотів, щоб не почув Невіл, який проходив поруч:

“Урочисто присягаю не затівати нічого доброго”.

— Які класні, Гаррі! — зрадів Рон, розмахуючи парою новеньких квідичних воротарських

рукавиць з Гарріного пакунку.

— Прошу, прошу, — неуважно відповів Гаррі, шукаючи в слизеринській спальні Мелфоя.

— Не думаю, що він ще спить...

Рон не відповів; він захопився розгортанням пакунків з гостинцями, час від часу щось

радісно вигукуючи.

— Добрий улов цього року! — оголосив він, показуючи важкого золотого годинника з

чудернацьким символами по обідку та малесенькими рухомими зірочками замість стрілок.

— Дивися, що мама з татом подарували! Слухай, та я ж через рік повнолітній...

— Круто, — Гаррі мигцем глянув на годинника, а тоді ще уважніше придивився до карти.

Де ж той Мелфой? Він не снідав за слизеринським столом у Великій залі... його не було біля

Снейпа, що сидів у своєму кабінеті... не було ані в туалеті, ані в шкільній лікарні...

— Хочеш? — проплямкав з повним ротом Рон, пропонуючи коробку шоколадних казанків.

— Ні, дякую, — підвів голову Гаррі. — Мелфой знову десь пропав!

— Та не міг він, — Рон запхав у рот ще один казанок, а тоді зіскочив з ліжка й почав

одягатися. — Поспіши, бо доведеться являтися на порожній шлунок... хоч так, мабуть, було б

легше...

Рон задумливо глянув на коробку з шоколадними казанками, махнув рукою й пригостився