Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Що?

— Гаррі, я цього не витримаю!

— Чого ти не витримаєш? — не на жарт стурбувався Гаррі. Рон зблід, і здавалося, що його

зараз знудить.

— Я постійно про неї думаю! — хрипко простогнав Рон. Гаррі роззявив рота. Він такого

не сподівався й волів би не чути. Дружба дружбою, але якщо Рон почне називати Лаванду

Лавця-Вавця, то доведеться покласти цьому край.

— І чому ж це заважає тобі снідати? — Гаррі намагався в усю цю бридню влити хоч

краплину здорового глузду.

— Вона, мабуть, і не здогадується про моє існування, — розпачливо махнув рукою Рон.

— Ще й як здогадується, — Гаррі вже нічого не розумів. — Ви з нею постійно лижетеся.

Рон кліпнув очима.

— Ти про кого?

— Це ти про кого? — Гаррі відчував, що розмова заходить у глухий кут.

— Про Ромільду Вейн, — ніжно промовив Рон, і все його обличчя засвітилося, наче

осяяне сонячним промінням.

Вони майже хвилину дивилися один на одного. Нарешті Гаррі запитав:

— Це жарт, чи як? Ти ж пожартував.

— Мені здається... Гаррі, мені здається, що я в неї закохався, — здушеним голосом

промимрив Рон.