Гаррі Поттер і напівкровний принц

Минула година, але, крім розщеплення Сьюзен, більше нічого цікавого не сталося.

Твайкроса це, здається, не збентежило. Застібаючи мантію аж до шиї, він тільки й сказав:

— До наступної суботи, учні. І не забувайте: Місце, Мужність, Мудрість.

З цими словами він махнув чарівною паличкою, від чого всі обручі наче корова язиком

злизала, і в супроводі професорки Макґонеґел вийшов із зали. Розмови спалахнули відразу, як

учні рушили до вестибюлю.

— Як тобі пішло? — запитав Рон, підбігаючи до Гаррі. — Мені здається, що під час

останньої спроби я щось відчув... ніби якесь поколювання в нозі.

— Мабуть, кросівки намуляли, Рончику-Бончику, — почулося ззаду: повз них зі

зневажливою посмішкою промайнула Герміона.

— Я нічого не відчув, — знизав плечима Гаррі, незважаючи на її глузи. — Та мені зараз і

не до того...

— Як це не до того? Ти що, не хочеш навчитися являтись? — недовірливо перепитав Рон.

— Це мене особливо не турбує. Мені краще б літати, — відповів Гаррі, позираючи через

плече в пошуках Мелфоя.

Щойно вони вийшли у вестибюль, він пришвидшив кроки. — Слухай, поквапся, мені ще

треба дещо зробити...

Спантеличений Рон побіг за Гаррі до ґрифіндорської вежі. їх трохи затримав Півз, який

заклинив чимось двері на п’ятому поверсі й нікого не пропускав, якщо той не підпалить собі

штани. Тож Гаррі з Роном розвернулися й побігли відомим їм надійним і коротшим шляхом.