Гаррі Поттер і напівкровний принц

намагаючись звільнитися. — Я тобі теж пропонував, хіба ти забув?

— Ти просто підняв їх з підлоги, так?

— Вони впали з мого ліжка, ясно? Пусти мене!

— Вони не падали з твого ліжка, дурило! Невже ти не зрозумів? Вони — мої, я їх виклав зі

своєї валізи, коли шукав карту. Це ті шоколадні казанки, що їх мені дала перед Різдвом Ромільда

Вейн, вони начинені любовним зіллям!

Але Рон з усього сказаного зрозумів, здається, одне-єдине слово.

— Ромільда? — перепитав він. — Ти сказав Ромільда? Гаррі... ти її знаєш? Можеш мене

познайомити?

Гаррі дивився, як Рон теліпається в повітрі, як його обличчя аж світиться надією, і ледве

стримувався, щоб не розреготатися. Гаррі відчував, що одна частина його тіла — ближча до

пульсуючого від болю правого вуха — була б не проти відпустити Рона й посміятися, коли той

після закінчення дії зілля розчовпає, що вчудив... але ж вони начебто друзі, думав Гаррі, і він

сам заїхав би собі в друге вухо, якби дозволив Ронові привселюдно патякати про своє

невмируще кохання до Ромільди Вейн.

— Добре, я вас познайомлю, — відповів Гаррі, швидко обмірковуючи ситуацію. — Зараз я

тебе спущу на підлогу, о’кей?

Він щосили пожбурив Рона на підлогу (вухо йому боліло таки добряче), але Рон просто

схопився на ноги й запосміхався від вуха до вуха.

— Вона буде в кабінеті Слизорога, — впевненим голосом сказав Гаррі, знову