Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Це ж мій день народження! — вигукнув він. — Я так чекав!

— А що тут дивного? — стенув плечима Гаррі. — Після того, що сталося з Кеті.

Вона й досі не повернулася з лікарні Святого Мунґа. Ба більше, в “Щоденному віщуні”

повідомляли про нові зникнення людей, серед яких виявилися й родичі деяких гоґвортських

учнів.

— Тепер мені тільки й лишається, що те дурне явлення! — роздратовано бурчав Рон. —

Чудовий дарунок на день народження...

Минуло вже три уроки явлення, але без особливих зрушень, якщо не вважати за зрушення

те, що ще кілька учнів розщепилося. Зростало роздратування й нелюбов до Вілкі Твайкроса з

його трьома “М”, що надихнули учнів вигадувати йому численні образливі прізвиська,

найчемніші з яких були “макака” і “мішком прибитий”.

— З днем народження, Роне, — привітав Гаррі друга першого березня. Їх розбудили

Шеймус і Дін, які галасливо вирушали на сніданок. — Лови дарунок.

Він кинув пакунок з гостинцем на Ронове ліжко, де вже лежала невеличка купка інших

дарунків. Гаррі вирішив, що їх уночі принесли ельфи-домовики.

— Дякую, — сонно пробурмотів Рон. Поки він здирав паперову обгортку, Гаррі зіскочив з

ліжка, відкрив валізу й почав шукати Карту Мародера, яку ховав після кожного використання.

Він повикидав з валізи половину її вмісту, поки знайшов карту під скрученими шкарпетками, в

яких він і досі тримав пляшечку з відваром успіху фелікс-феліціс.

— Нарешті, — пробурмотів він, сідаючи з картою на ліжко. Легенько вдарив по ній