Гаррі Поттер і напівкровний принц

третьою цукеркою.

Гаррі вдарив по карті чарівною паличкою, промимрив “Шкоди заподіяно”, хоч нічогісінько

й не сталося, швидко вдягся, обмірковуючи ситуацію. Мусить бути якесь пояснення

періодичних зникнень Мелфоя, але йому просто нічого не спадало на думку. Найкраще було б

ходити за ним назирці, але навіть з плащем-невидимкою ця ідея була нереальна: у Гаррі ж були

уроки, тренування з квідичу, домашні завдання і явлення; він не зміг би цілими днями ходити за

Мелфоєм так, щоб ніхто не помітив його відсутності.

— Готовий? — спитав він Рона.

Гаррі уже виходив зі спальні, а Рон навіть не ворухнувся, так і стояв, притулившись до

стовпчика ліжка, й дивився порожнім поглядом в омите дощем вікно.

— Роне? Сніданок.

— Я не голодний.

Гаррі здивовано на нього глянув.

— Ти ж казав...

— Ну, добре, піду з тобою, — зітхнув Рон, — але їсти не хочу.

Гаррі підозріло до нього придивився.

— Ти щойно вмолотив півкоробки шоколадних казанків.

— Не в тому річ, — знову зітхнув Рон. — Ти... ти не зрозумієш.

— Це вже точно, — зізнався здивований Гаррі й повернувся, щоб відчинити двері.

— Гаррі! — зненацька вигукнув Рон.