Гаррі Поттер і напівкровний принц

такий огрядний, як той Слизоріг, що його знав Гаррі, хоч золоті ґудзики рясно розшитої

камізельки вже ледве стримували потужний натиск черева. Поклавши куці ноги на оксамитовий

пуфик, він розвалився в зручному кріслі, в одній руці тримаючи келишок з вином, а другою

нишпорячи в коробці з зацукрованими ананасами.

Коли Дамблдор з’явився поруч, Гаррі вже роззирнувся навколо й побачив, що вони

опинилися в Слизороговім кабінеті. Перед Слизорогом на значно твердіших і менших кріслах

сиділо з півдесятка хлопців, усі підлітки. Гаррі відразу впізнав серед них Редла. Той був

найгарніший на вроду і здавався найспокійнішим з усіх. Його права рука недбало спочивала на

підлокітнику крісла; Гаррі аж здригнувся, коли побачив на ній Ярволодового золотого з чорним

персня; отже, він уже вбив свого батька.

— Пане професоре, чи правда, що професорка Веселодум іде у відставку? — запитав

Редл.

— Томе, Томе, якби я й знав, то не сказав би, — відповів Слизоріг, докірливо насваривши

Редла своїм зацукрованим пальчиком, хоч суворість цього жесту була поставлена під сумнів

одночасним підморгуванням. — Хотів би я знати, хлопче, де ти набираєшся такої інформації;

знаєш, мабуть, більше, ніж половина вчителів.

Редл усміхнувся; решта хлопців зареготали, захоплено на нього поглядаючи.

— Завдяки цій твоїй дивовижній здатності знати те, чого не слід, і твоїм вишуканим

лестощам стосовно потрібних людей... до речі, дякую тобі за ананаси, ти не помилився, я їх

дуже люблю...