Гаррі Поттер і напівкровний принц

знову, як і перед тим, загримів голос Слизорога.

— Я нічого не знаю про горокракси і не сказав би тобі, якби й знав! А тепер негайно йди

звідси і в моїй присутності про них більше навіть не згадуй!

— От і все, — спокійно мовив Дамблдор. — Час повертатися.

І ноги Гаррі відірвалися від підлоги, щоб за кілька секунд знову торкнутися килима перед

Дамблдоровим письмовим столом.

— І це все? — розчаровано запитав Гаррі.

Дамблдор казав, що це мав бути найважливіший спогад, але він там не побачив нічого аж

такого незвичайного. Певна річ, ота мряка й те, що її ніхто не помічав, — це було доволі дивно,

а, окрім того, більше нічого особливого не було. Хіба що Редл щось запитав і не отримав

відповіді.

— Ти, мабуть, помітив, —Дамблдор уже сидів за своїм столом, — що в ці спогади

втручалися.

— Втручалися? — перепитав Гаррі, теж сідаючи.

— Саме так, — підтвердив Дамблдор, — професор Слизоріг намагався змінити власну

пам’ять.

— А навіщо це йому?

— Бо він, гадаю, соромився своїх спогадів, — припустив Дамблдор. — Він спробував

переробити власну пам’ять, щоб показати себе в кращому світлі, і стер ті частини, які не

повинні були потрапити мені на очі. Як ти помітив, він це зробив доволі незграбно, і це лише на