Гаррі Поттер і напівкровний принц

Дехто захихотів, і тут сталося щось дуже дивне. Кабінет зненацька заповнився такою

густою білою мрякою, що Гаррі нічого не бачив, крім обличчя Дамблдора, котрий стояв поруч.

Тоді в цьому тумані продзвенів неприродно гучний голос Слизорога: — ...це твоя помилка,

хлопче, згадаєш мої слова.

Мряка розсіялася не менш раптово, ніж з’явилася, але ніхто не звернув на це уваги, і

взагалі всі поводилися так, ніби не сталося нічого незвичного. Гаррі спантеличено роззирнувся

довкола, і тієї миті золотий годинничок на письмовому столі у Слизорога пробив одинадцяту

годину.

— Ой, людоньки, невже так пізно? — забідкався Слизоріг. — Розходьтеся, хлопці, а то

вскочимо з вами в халепу. Лестранж, реферат має бути готовий до завтра, бо інакше —

покарання. І тебе це стосується, Ейвері.

Слизоріг важко підвівся з крісла й поніс до письмового стола свій порожній келих, а

хлопці тим часом виходили. Редл, одначе, не поспішав. Гаррі бачив, що він зумисне затягує час,

щоб залишитися в кабінеті наодинці зі Слизорогом.

— Поспіши, Томе, — сказав Слизоріг, коли озирнувся й побачив, що хлопець і досі тут. —

Бо ще хтось побачить, що ти не спиш о такій пізній годині, а ти ж староста...

— Пане професоре, я хотів вас щось запитати. — То питай, хлопче, скоріше...

— Пане професоре, мені цікаво, що ви знаєте про... про горокракси?

І знову сталося те саме: кімнату заповнив такий густий туман, що Гаррі зовсім не бачив ні

Слизорога, ні Редла; бачив лише Дамблдора, що незворушно всміхався поруч із ним. А тоді