Гаррі Поттер і напівкровний принц

знатиме?

— Там нізащо не визначать, хто саме вдавався до магії, — підтвердив Дамблдор, з ледь

помітною усмішкою спостерігаючи за обуреним Гаррі. — Вони вважають, що батьки-чаклуни

самі повинні стежити за поведінкою дітей у власному домі.

— Та це ж безглуздя, — сердився Гаррі. — Дивіться, що сталося з Морфіном!

— Згоден, — сказав Дамблдор. — Який би він не був, той Морфін, та він не заслуговував

на таку смерть і на звинувачення у вбивствах, яких він не скоював. Але вже пізня година, а я

хочу на прощання показати тобі ще один спогад...

Дамблдор вийняв з внутрішньої кишені ще один кришталевий флакончик, і Гаррі відразу

принишк, пригадавши, як Дамблдор казав, що це має бути найважливіший спогад з його

колекції. Гаррі помітив, що вміст флакончика виливався в сито спогадів нелегко, наче він загус;

невже спогади можуть псуватися?

— На це багато часу не піде, — сказав Дамблдор, коли нарешті спорожнив флакончик. —

Ми швиденько повернемось. Ну, ще раз у сито спогадів...

І Гаррі знову пірнув у сріблясту речовину, приземлившись цього разу просто перед

чоловіком, якого відразу впізнав.

Це був значно молодший Горацій Слизоріг. Гаррі вже так звик до його лисини, що аж

розгубився, побачивши Слизорога з пишною чуприною солом’яного кольору; здавалося, на

голову йому поклали невеличку скирту, хоч на тім’ї вже позначилася блискуча латка залисини з

ґалеон завбільшки. Рудувато-біляві вуса були ще не такі пишні, як зараз. І сам він ще не був