Гаррі Поттер і напівкровний принц

Редл спохмурнів.

— А ти хто такий?

— Морфін, а хто ж іще?

— Ярволодів син?

— Та вже ж...

Морфін відкинув волосся з брудного обличчя, щоб краще бачити Редла, і Гаррі помітив у

нього на правій руці Ярволодів перстень з чорним каменем.

— Я вже було подумав, що ти той маґл, — просичав Морфін. — Ти дуже схожий на того

маґла.

— На якого маґла? — різко запитав Редл.

— А на того маґла, в якого втріскалася моя сестра, на того маґла, що живе отам у великому

будинку, — пояснив Морфін і раптом плюнув на підлогу між ними. — Ти дуже на нього схожий.

На Редла. Хоч він тепер, мабуть, старший. Він старший за тебе, я так собі думаю...

Морфін був такий п’янючий, що аж хитався, тримаючись для рівноваги за край стола.

— Ти ба, він знову тут, бач, — дурнувато додав він. Волдеморт дивився на Морфіна, ніби

зважував його можливості. Тоді підступив трохи ближче й спитав:

— Редл повернувся?

— Він її покинув, так їй і треба, паскуді, знайшла за кого заміж виходити! — знову плюнув

на підлогу Морфін. — А ще й пограбувала нас перед тим, як утекла! Де медальйон, га, де

Слизеринів медальйон?