Гаррі Поттер і напівкровний принц

в променях чужої слави, та розбишак, які тягайся до ватажка, що міг продемонструвати їм

найвитонченішу жорстокість. Інакше кажучи, це були предтечі смертежерів, а деякі з них,

закінчивши Гоґвортс, і справді стали першими смертежерами.

Редл тримав їх залізною рукою, тому вони ніколи не попадалися на відвертих

правопорушеннях, хоча сім років перебування в Гоґвортсі відзначилися низкою диких випадків,

з якими їх, одначе, так ніхто й не зумів пов’язати. Найгірший з них, безперечно, той, коли було

відчинено Таємну кімнату, внаслідок чого загинула дівчина. Ти вже знаєш, що тоді помилково

звинуватили в цьому злочині Геґріда.

Я небагато знайшов спогадів про перебування Редла в Гоґвортсі, — сказав Дамблдор,

кладучи на сито спогадів свою почорнілу руку. — Мало хто з тих, що знали його тоді, готові про

нього говорити; вони залякані. Все, що мені відомо, стосується періоду, коли він уже покинув

Гоґвортс. Спогади ці коштували мені неймовірних зусиль, коли доводилося вистежувати тих

небагатьох, з кого можна було витягти бодай якісь свідчення, перетрушувати старі архівні

документи й розпитувати свідків — і маґлів, і чарівників.

Ті, кого я все ж переконав говорити, розповідали, що Редл був одержимий пошуками свого

родоводу. Це й зрозуміло: він виріс у сиротинці й бажав довідатися, як він там опинився. Він

марно шукав хоч якихось згадок про Тома Редла-старшого на щитах у кімнаті трофеїв, у

списках старост, які збереглися в шкільних архівах, навіть у книжках з історії чаклунства.

Зрештою, він змушений був визнати, що в Гоґвортсі ніколи не ступала нога його батька. Я

гадаю, що саме тоді він навіки зрікся свого імені, перевтілившись у Лорда Волдеморта, й почав