Гаррі Поттер і напівкровний принц

хтось голосно загрюкав у двері, й чоловік, сіпнувшись, прокинувся й виставив перед собою

руки; у правій була чарівна паличка, а в лівій — короткий ніж.

Двері зі скрипом відчинилися. На порозі, тримаючи в руках старомодного ліхтаря,

з’явився хлопець, якого Гаррі відразу впізнав: високий, блідий, чорнявий і вродливий...

Волдеморт-підліток.

Волдеморт поволі оглянув халупу, а тоді наштовхнувся поглядом на чоловіка в кріслі.

Кілька секунд вони дивились один на одного, а тоді той чоловік, похитуючись, підвівся;

пляшки, що валялися біля його ніг, дзенькаючи розлетілися по підлозі.

— ТИ! — заревів він. — ТИ!

І, п’яний, кинувся на Редла з чарівною паличкою й ножем.

— Стій.

Редл заговорив парселмовою. Той чоловік перечепився і впав на стіл. З гуркотом попадали

на підлогу вкриті цвіллю горщики. Чоловік вирячився на Редла. Доволі довго вони мовчки

розглядали один одного. Першим заговорив хазяїн халупи.

— Ти вмієш отак розмовляти?

— Умію, — підтвердив Редл. Він пішов у глибину кімнати, і за його спиною зачинилися

двері. Гаррі мимоволі відчув захоплення цілковитою відсутністю у Волдеморта страху. На

обличчі в того не було нічого, крім зневаги і, можливо, розчарування.

— Де Ярволод? — запитав він.

— Помер, — відказав той. — Давно вже помер, а що?