Гаррі Поттер і напівкровний принц

Гаррі вперто мовчав; він і далі сердився, що його розповідь була сприйнята саме так, проте

бачив, що подальші суперечки не мають сенсу.

— Отже, —Дамблдорів голос дзвенів, — ми сьогодні зустрілися, щоб продовжити

знайомство з життєвим шляхом Тома Редла, котрого на тому уроці ми покинули на порозі

Гоґвортсу. Ти пам’ятаєш, як його захопила звістка, що він чарівник, як він відмовився від мого

супроводу підчас відвідин алеї Діаґон, і як я, у свою чергу, попередив його, що крадіжки в школі

неприпустимі.

Отож настав початок нового шкільного року, і Том Редл, тихенький хлопчина в мантії з

комісійної крамниці, став у чергу з іншими першокласниками для церемонії Сортування. Він

був розподілений у слизеринський гуртожиток буквально тієї миті, як його голови торкнувся

Сортувальний Капелюх, — Дамблдор показав почорнілою рукою на полицю в себе над головою,

де непорушно лежав стародавній Сортувальний Капелюх. — Як зашвидко Редл довідався, що

уславлений засновник його гуртожитку міг розмовляти зі зміями, мені невідомо... можливо, того

ж таки вечора. Ця новина ще дужче його захопила й посилила відчуття власної значущості.

Та навіть якщо він у вітальні й лякав чи дивував товаришів-слизеринців своїм знанням

парселмови, то вчителі про це нічогісінько не знали. Хлопець не виявляв ані зарозумілості, ні

агресивності. Як надзвичайно обдарований і гарний з себе сирота, він практично з першого дня

свого прибуття привертав підвищену увагу й симпатію вчителів. Він був чемний, урівноважений

і спраглий знань. Майже на всіх справляв добре враження.

— Пане директоре, а ви їм не казали, який він був, коли ви зустріли його в сиротинці? —