Гаррі Поттер і напівкровний принц

пересування дуже незручний, їх чомусь не знеохотили, а викликали благоговіння. Він ще

відповідав на детальні розпитування, коли побачив, що до восьмої вечора лишається всього

десять хвилин. Щоб вчасно піти й не запізнитися на урок з Дамблдором, довелося брехати, що

треба повернути в бібліотеку книжку.

Лампи в Дамблдоровім кабінеті світилися, портрети колишніх директорів тихенько

похропували в рамах, а сито спогадів уже стояло на письмовому столі. Дамблдорові руки

лежали по обидва боки сита; права й досі була почорніла й обгоріла. Чогось вона ніяк не гоїлася

і Гаррі вже, мабуть, всоте, подумав, що ж це її так страшно покалічило, але спитати не посмів;

Дамблдор казав, що з часом про все розповість, до того ж треба було обговорити ще й іншу

тему. Та не встиг Гаррі нічого сказати про Снейпа й Мелфоя, як заговорив сам Дамблдор.

— Я чув, ти на Різдво зустрічався з міністром магії?

— Так, — підтвердив Гаррі. — Він не був мною задоволений.

— Не був, — зітхнув Дамблдор. — Мною він теж не дуже задоволений. Але спробуємо,

Гаррі, не впадати у відчай, а й далі робити своє.

Гаррі засміявся.

— Він хотів, щоб я переконав чаклунську спільноту, що міністерство працює чудово.

Дамблдор усміхнувся.

— Це взагалі-то була ще Фаджева ідея. В останні дні на посаді, відчайдушно чіпляючись

за неї руками й ногами, він домагався зустрічі з тобою, в надії, що ти його підтримаєш...

— Після всього, що Фадж зробив торік? — сердито перепитав Гаррі. — Після Амбридж?