Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Ну, принаймні мені ясно одне — він добряче з тобою попрацював, — зиркнув

Скрімджер холодними й жорсткими очима з-над окулярів у тонкій оправі. — Що, Поттере,

відданий Дамблдорові душею й тілом?

— Саме так, — підтвердив Гаррі. — Я радий, що ми це з’ясували.

І відвернувшись від міністра магії, пішов до будинку.

— РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ —

Слизоспогади

Через кілька днів після Нового року Гаррі, Рон і Джіні зібралися пізно по обіді в кухні біля

каміна, щоб повертатися в Гоґвортс. Міністерство організувало одноразове під’єднання до

мережі порошку флу, щоб швидко й безпечно повернути учнів до школи. Попрощатися з ними

прийшла лише місіс Візлі, бо всі інші — містер Візлі, Фред, Джордж, Білл і Флер — були на

роботі. Коли настала мить розлуки, місіс Візлі розридалася. Треба сказати, що останнім часом

очі в неї були на мокрому місці; вона часто плакала після того, як Персі на Різдво стрімголов

вискочив з хати в заліплених товченим пастернаком окулярах (відповідальність за це гордо

брали на себе одночасно Фред, Джордж і Джіні).

— Не плачте, мамо, — поплескувала Джіні по спині місіс Візлі, що ридала в неї на плечі,

— усе ж добре...

— Не треба за нас журитися, — додав Рон, дозволяючи матері міцно цмокнути його в

щоку вологими вустами, — тим паче за Персі. Він така паскуда, нема чого його жаліти.

Місіс Візлі ще дужче розридалася, пригортаючи до себе Гаррі.