Гаррі Поттер і напівкровний принц

перемагаєте у війні з Волдемортом. Я не забув, пане міністре...

Він підняв праву руку. З тильного боку долоні відсвічували білим літери, що їх його

примусила вкарбувати у власне тіло Долорес Амбридж: “Я не повинен брехати”.

— Я щось не пригадую, щоб ви примчали мені на поміч, коли я намагався відкрити всім

очі на те, що повернувся Волдеморт. Чомусь торік у міністерстві ніхто не прагнув зі мною

приятелювати.

Вони стояли мовчки, і ця мовчанка була не менш крижана, ніж ґрунт у них під ногами.

Гномик нарешті таки видер черв’яка з землі й тепер радісно його обсмоктував, спершись на

нижні гілочки рододендронового куща.

— Що там замислив Дамблдор? — безцеремонно запитав Скрімджер. — Де він буває,

коли зникає з Гоґвортсу?

— Поняття не маю, — знизав плечима Гаррі.

— Та ти б і так не сказав, — припустив Скрімджер, — якби щось і знав.

— Не сказав би, — погодився Гаррі.

— Що ж, тоді доведеться вдаватися до інших засобів.

— Спробуйте, — байдуже зронив Гаррі. —Хоч ви, здається, розумніші за Фаджа і мали б

учитися на його помилках. Він уже намагався втручатися у справи Гоґвортсу. Ви, мабуть,

звернули увагу, що він уже не працює міністром, а Дамблдор і досі директор. Я б на вашому

місці Дамблдора не зачіпав.

Запала довга тиша.