Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Обіцяй, що будеш обережний... уникай неприємностей...

— Я завжди уникаю, місіс Візлі, — заспокоював її Гаррі. — Ви ж знаєте, що я люблю

спокійне життя.

Вона всміхнулася крізь сльози й відійшла на крок.

— То будьте чемні всі...

Гаррі ступив у смарагдове полум’я і крикнув:

— Гоґвортс! — Останній погляд на візлівську кухню й на заплакане лице місіс Візлі — і

його огорнуло полум’я;швидко обертаючись, він бачив уривками розмиті обриси кімнат інших

чаклунів; вони зникали перш, ніж він устигав їх роздивитися; потім обертання почало

сповільнюватися, і врешті-решт він зупинився прямісінько в каміни кабінету професорки

Макґонеґел. Вона лише на мить відірвалася від роботи, поки він переступав через решітку.

— Добрий вечір, Поттере. Не нанеси на килим сажі.

— Добре, пані професорко.

Поки Гаррі поправляв окуляри й пригладжував волосся, прибув Рон. Потім — Джіні, й

вони утрьох вийшли з кабінету Макґонеґел і подалися до ґрифіндорської вежі. Гаррі зазирав у

вікна в коридорі, повз які проходив; сонце вже сідало за обрій, а вся земля довкола була вкрита

ще товщим килимом снігу, ніж у “Барлозі”. Вдалині він побачив Геґріда, що перед своєю

хатиною годував Бакбика.

— Ялинкові прикраси, — впевнено сказав Рон, коли друзі підійшли до Гладкої Пані. Вона

була значно блідіша, ніж завжди, і здригнулася, почувши Ронів голос.