Гаррі Поттер і напівкровний принц

Гаррі й далі мовчав, очікуючи.

— А які ходили чутки! — похитав головою Скрімджер. — Зрозуміло, ми з тобою знаємо,

як перекручують усі ці історії... усі ці шепоти про пророцтво... про те, що ти “Обранець”...

“Оце вже ближче, — подумав Гаррі, — до справжньої причини Скрімджерових відвідин”.

—...я припускаю, що Дамблдор обговорював це з тобою?

Гаррі замислився, що краще — збрехати чи ні. Дивився на крихітні сліди гномиків по

клумбах і на розкиданий сніг там, де Фред упіймав гнома, який зараз у балетній пачці стримів

на вершечку різдвяної ялинки. Врешті вирішив сказати правду... принаймні частину правди.

— Так, ми про це говорили.

— Говорили, говорили... — повторив Скрімджер. Гаррі краєм ока помітив, що Скрімджер

нишком за ним стежить, тому прикинувся, ніби його дуже зацікавив ще один гномик, який

вистромив голову з-під замерзлого рододендрона. — І що ж тобі, Гаррі, сказав Дамблдор?

— Вибачте, але це має залишатися між нами, — відповів Гаррі.

Він намагався сказати це якомога чемніше, і Скрімджерів голос теж звучав невимушено й

по-дружньому, коли міністр додав:

— Якщо це така таємниця, то не треба її розголошувати... ні-ні... та й, урешті-решт, хіба це

має таке велике значення — “Обранець” ти чи ні?

Гаррі мусив добре поміркувати, перш ніж відповісти.

— Я не зовсім розумію, пане міністре, що ви маєте на увазі.

— Авжеж, бо для тебе це має величезне значення, — засміявся Скрімджер. —Але якщо