Гаррі Поттер і напівкровний принц

добре, що його тупіт не було чути за музикою й гамором, що долинали зі Слизорогового

кабінету. Можливо, Снейп повів Мелфоя до свого кабінету в підвалі... чи до слизеринської

вітальні... проте Гаррі притулявся вухом до кожнісіньких дверей, що їх минав. Аж нарешті,

присівши біля замкової шпаринки останнього в коридорі класу, він почув, схвильовано

здригнувшись, голоси.

— ...Драко, не можна припускатися помилок, бо якщо тебе виженуть...

— Карочє, я тут ні при чому, ясно?

— Сподіваюся, ти кажеш правду, бо це було зроблено незграбно й безглуздо. Тебе й так

уже в цьому запідозрили.

— Хто, тіпа, запідозрив? — сердито запитав Мелфой. — Повторюю востаннє, то не я

зробив, ясно? У тієї дівулі Бел є, мабуть, якийсь ворог, про якого ніхто не знає... не треба на

мене так дивитися! Я знаю, що ви робите, я не дурний, але нічого не вийде... я можу вас

зупинити!

Запала тиша, а тоді Снейп спокійно сказав:

— Ага... бачу, тітка Белатриса навчала тебе блокології. Драко, які думки ти намагаєшся

приховати від хазяїна?

— Від нього я нічого не приховую, я лише хочу, щоб ви до мене не лізли!

Гаррі ще щільніше притулився вухом до шпарини... що сталося, що Мелфой почав отак

говорити зі Снейпом, до якого завжди ставився з повагою, навіть симпатією?

— То он чому ти в цьому семестрі мене уникав! Боявся мого втручання? А чи розумієш ти,