Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Пане професоре Слизороже, — Філч сопів, щелепа в нього тряслася, а вирячені очі

блищали маніакальною жагою до виявлення правопорушників, — я побачив, як цей хлопець

зачаївся у верхньому коридорі. Він каже, що був запрошений на ваше свято, але трохи

спізнився. Чи ви надсилали йому запрошення?

Розлючений Мелфой вирвався з Філчевих лап.

— Карочє, добре, мене не запрошували! — сердито крикнув він. — Я хотів прийти

незваним гостем! Що, щасливий?

— Е, ні! — заперечив Філч, хоч це не зовсім в’язалося з радістю, якою сяяло його обличчя.

— Ти вскочив у халепу, он як! Хіба директор не казав, що нічні походеньки без дозволу

заборонені? Казав чи ні, га?

— Усе добре, Аргусе, добре, — замахав рукою Слизоріг. — Це ж Різдво, й нема ніякого

злочину в бажанні прийти на вечірку. Один-єдиний раз забудьмо про покарання. Драко, можеш

тут залишатися.

Філчеве розчарування й обурення було цілком сподіване; але чому, подумав Гаррі,

дивлячись на Мелфоя, той теж не особливо щасливий? І чому це Снейп зиркав на Мелфоя

водночас сердито і... чи це можливо?... трохи , злякано?

Та не встиг Гаррі усвідомити все побачене, як Філч відвернувся й почовгав геть,

бурмочучи щось собі під ніс; Мелфой силувано всміхнувся й почав дякувати Слизорогові за

великодушність, а Снейп знову надів незворушну маску.

— Та що там, — відмахнувся від Мелфоєвих подяк Слизоріг. — Зрештою, я був знайомий